Дмитро Сорокевич: «Львівська політехніка — суттєва складова міської екосистеми, тому важливо, як облаштований її простір»

Очевидно, кожен погодиться, що в університетській системі важливо все: якість навчання та викладання, ставлення студентів до здобуття освіти, рівень технічного забезпечення і навіть упорядкована територія навколо корпусів. До чинника, пов’язаного з облаштуванням університетського простору Львівської політехніки, чимало докладаються фахівці архітектурного бюро Replus. Про це ми говоримо з його співзасновником, провідним архітектором, випускником Інституту архітектури та дизайну, автором розробок ескізних пропозицій проєкту артпростору університету Дмитром Сорокевичем.

— Що спонукає вас до співпраці з університетом?

— Почну з того, що Політехніка — дуже важлива частка нашого міста, невіддільна складова львівської екосистеми. Наша фірма працює у всьому світі, однак у Львові багато перетинаємося з університетом у своїх проєктах. Конкретнішу співпрацю почали тоді, коли Ігор Павлішевський дав нове дихання Асоціації випускників і порушив питання доречності проєктно-виробничих груп, тобто конструкторського бюро при Політехніці, де і студенти стажувалися б, і можна було б виконувати комерційні замовлення. Така практика поширена у світі. Там діють відповідні програми, до них залучені викладачі, а студенти не тільки стажуються, а й працюють, отримуючи за свою роботу зарплату. Так можна вдало поєднати і навчальні, і комерційні цілі. Нас як міських архітекторів зацікавила співпраця з Політехнікою, адже це, як я вже казав, суттєвий внесок у розвиток міста, тому що неможливо спокійно дивитися на те, як часто неправильно роблять ремонти або коли взагалі нічого не роблять і архітектура занепадає. Тож якщо можна чимось зарадити і це не потребує надзусиль, а досить професійних умінь, то чому б ні?

Другий момент — ця програма дала нам прості практичні рішення, тому що ми пропрацювали з командою студентів, з якими втілювали проєкт ревіталізації території Політехніки. Студенти з кафедри містобудування добровільно зголосилися до участі. Ми продовжили співпрацю, бо ці студенти проявили себе як добрі фахівці. Такі практики особливо корисні тим, що зазвичай, попри хорошу архітектурну школу і дуже класних студентів, помітна відірваність від реальності, від умінь і знань, що потрібні в роботі.

Щоб цього позбутися, очевидно, доречно практикувати, як є у світі, — періодично запрошувати іменитих архітекторів-практиків викладати студентам певні теми, курувати їхні роботи чи давати фідбеки.

Бо зазвичай, беручи на роботу початківця, розумієш, що він має великий розрив між теорією і практикою, тому студенти не розуміють, що їм робити після університету. В нас ще не було нового працівника, який сказав би: так, мене цього вчили. Не знаю, чому так склалося. І треба думати, як розв’язати цю проблему, розглядаючи різні можливості. Впевнений, не лише в архітектурі така проблема. Маємо приклад ІТ-компаній у розв’язанні цього питання, коли вони створюють на базі університетів навчальні центри, беруть участь в укладанні освітніх програм.

— Коли був започаткований проєкт артпростору? Як узялися його втілювати?

— Започаткували проєкт узимку 2020 року. Почали з того, що Політехніка мала нагальну потребу в реальних реконструкціях. Насамперед це стосувалося площі перед першим навчальним корпусом. Тоді міські підрядники завершували ремонт вулиці Бандери, дійшли до п’ятого корпусу… А Політехніка перед своїми корпусами теж повинна була впорядкувати територію. Ми спершу не хотіли втручатися в роботи з ремонту вулиці, але побачили, що глобальні речі роблять неправильно, тому ініціювали переговори, пошук спільних рішень, долучення до процесу. Те, що можливо, вдалося корегувати й реалізувати. На мою думку, вийшло добре, значно краще, ніж могло бути без нашого втручання.

— Що вдалося змінити в артпросторі Політехніки?

— У бюджеті було перекладання бруківки, але ми збільшили кількість відпочинкових зон, забрали недоречний фонтан, а на його місці впорядкували клумбу. Також знаємо, що завжди між п’ятим і першим корпусами був рух, тому газони просто витоптували. Ми підкорегували ці маршрути студентів, тобто збільшили кількість місць для відпочинку, заклали фундаменти для інклюзивних рішень — забрали сходинки. І тепер до п’ятого корпусу можна заїхати пандусом. Так само поправили такий заїзд коло першого. Це все тепер можна розвивати, адже фундаменти змін закладено. Зрозуміло, що території ще потребують додаткового освітлення, банальних лавок, але зараз це лише цифри в бюджеті, що чекають свого втілення. Також біля третього корпусу, котрий виходить на сквер навпроти церкви Юра, ми розширили зону, виклали камінь. Тобто знаходимо й втілюємо точкові зміни.

— А які маєте дальші наміри?

— Загалом напрацювали великий концепт реконструкції всієї території, де заклали основні фундаментальні рішення, подбали про те, щоб вони не дублювалися. Скажу, що ми вирішили виконати таку роботу, якої не робить ніхто, адже переважно локально розв’язують точкові завдання, однак мало хто підходить до цього глобально. Ми вирішили підійти загально, врахувати різні потреби і виділити простір для велопаркування, доступності. Мали дискусії щодо доречності спортивних або дитячих майданчиків на території. Знайшли місце, де глобально в комплексі це розташувати. Це досить простий проєкт як для студентського рівня, який ми курували. Але, з другого боку, це вже база, яку можна поглиблювати, деталізувати.

Залишається відкритим дискусійне питання пандусів до головного корпусу, адже там стикаються історична справедливість і сучасна практичність. Це важливий проєкт, що потребує ґрунтовного підходу. Відкриті бокові входи допоможуть людям з інвалідністю безперешкодно потрапляти на територію університету. Відкривши вхід з боку академічної гімназії, як це є від науково-технічної бібліотеки, можна більш естетично впорядкувати центральну площу.

Також маємо відкрите питання паркування. Ідеальним рішенням було б будівництво підземного паркінгу зліва від головного корпусу, з облаштуванням нагорі зелених проходів. На цю тему ми вже спілкувалися з різними фахівцями, щоб зручно організувати в’їзди-виїзди. Цим ми розв’язали б проблему паркування сотні автомобілів. З паркінгу можна було б потрапляти до різних корпусів через підземні переходи, в яких, до речі, чудово облаштовані ухили на пандуси. Тепер, під час війни, ці переходи слугують сховищем, а поза тим це додатковий простір, де можна облаштувати виставкові, інформаційні зони, кафетерій тощо.

На самому початку постало дискусійне питання про те, чи територія навколо навчальних корпусів має бути відкритою. Вивчали досвід різних європейських країн і дійшли висновку, що для наших умов найоптимальніше рішення — відкрита територія впродовж дня з чітко прописаними правилами.

— Що особисто вам, вашій фірмі дає співпраця з університетом?

— Наша фірма завжди охоче працює зі соціально важливими громадськими проєктами. Це має певні пояснення. По-перше, всіх грошей не заробиш. По-друге, ти щоразу робиш те, що подобається і потрібне, а після того якось незбагненно з’являється багато бонусів. Це насамперед досвід, нові зв’язки, можливості, контакти.

Так, на мою думку, діє віддача, хоча ми ніколи до кінця не розуміємо її. Вона відчиняє нам двері й ворота, з яких згодом можемо скористати.

Загалом є бажання поліпшувати те, що навколо нас. Це безумовний рефлекс справжніх архітекторів і дизайнерів, які живуть своєю роботою, а коли бачать щось не так, їм це муляє, не дає спокою. Ідеться про небайдужість. Ця риса кожного особливо важлива під час війни, хоч би ким ми були в цьому житті. Тому хочеться, щоб усі структури різних рівнів, компанії активно долучалися до соціальних проєктів. Тоді зможемо зробити значно більше.